У 2020 році до Рівного приїздила французька режисерка польського походження Йоана Ґрудзинська. Протягом трьох днів вона працювала в нашому місті над документальним фільмом про Зузанну Ґінчанку — поетесу, чиє життя та творчість довгий час несправедливо залишалися поза увагою. Чому саме Рівне стало частиною міжнародного кінопроєкту та те, ким була героїня документального фільму, розповідаємо на rivne-trend.in.ua.
Поетеса з Рівного, яка підкорила Варшаву
Щоб зрозуміти, чому французька кінорежисерка приїхала знімати фільм у Рівне, варто спершу познайомитися з його головною героїнею. Зузанна Ґінчанка — польська поетеса єврейського походження, яка народилась у 1917 році в Києві. Невдовзі після її народження батько покинув родину, а мати виїхала до Іспанії з новим чоловіком. Маленьку Зузанну передали на виховання бабусі Кларі Сандберг, яка мешкала в Рівному — місті, де перетиналися різні мови та традиції. У тому мультикультурному середовищі росла майбутня поетеса.
У 1927–1935 роках Ґінчанка навчалась у Рівненській гімназії імені Тадеуша Костюшка. У підлітковому віці дівчина почала писати вірші. Після закінчення гімназії вона переїхала до Варшави, вступила до університету та швидко стала частиною польського літературного середовища. Її талант помітили провідні письменники того часу, серед яких Юліан Тувім і Вітольд Ґомбрович.
У 1936 році, коли поетесі було лише 19, вийшла її єдина прижиттєва збірка «Про кентаврів», яка стала справжньою сенсацією в польських літературних колах.
Друга світова війна різко обірвала творчий злет дівчини. Улітку 1939 року Ґінчанка виїхала з Варшави до Рівного й більше до польської столиці не повернулася. Далі були радянська та нацистська окупації, життя в постійній небезпеці й переховування. У той час Зузанна перекладала українських поетів: Тараса Шевченка, Лесю Українку, Павла Тичину.
У 1942 році, ховаючись у Львові від нацистів, Ґінчанка написала один із найвідоміших своїх віршів — Non omnis moriar («Вся я не помру»). У ньому вона прямо звинуватила сусідку, яка донесла на неї гестапівцям. Тоді друзям вдалося врятувати поетесу, підкупивши охоронців. Але ненадовго.
Восени 1944 року у Кракові, де Ґінчанка переховувалася, поліція провела обшук. Зузанну заарештували й розстріляли за кілька днів до звільнення міста від нацистів. Їй було лише 27 років.
У 1946 році вірш Non omnis moriar використали на суді як доказ вини жінки, яка видала поетесу. Рядки Ґінчанки стали посмертним свідченням.
Робота над поверненням імені поетеси до польської культури почалась у 1990-х роках. Через трагічну історію Зузанни Ґінчанки Рівне опинилося пов’язаним з великою європейською культурою.
Про Йоану Ґрудзинську та вибір головної героїні
Йоана Ґрудзинська — людина двох культур. Вона народилась у Польщі, виросла у Франції. Вивчала філософію в Університеті Париж — Нантер, потім — режисуру в престижному інституті INSAS у Брюсселі. Понад 20 років Йоанна працює в культурних проєктах:
- знімає фільми;
- пише сценарії;
- продюсує радіопрограми;
- грає в кіно.
Її кінематографічними орієнтирами є режисери, для яких важливі не видовищність, а правда, людина, деталі. Серед них:
- Кшиштоф Кесльовський;
- Аньєс Варда;
- Шанталь Акерман;
- брати Дарден.
В особі Зузанни Ґінчанки Йоана Ґрудзинська побачила талановиту жінку, історія якої довгий час залишалася на узбіччі культурної пам’яті. Поетеса була феміністкою, відважною єврейкою та молодою авторкою, життя якої обірвала війна. Такі постаті часто несправедливо лишаються недооціненими.
Документальний фільм став для Грудзинської способом відновити пам’ять про поетесу та показати, як її доля пов’язує різні міста та культури. Проєкт отримав підтримку польського та французького інститутів кіно. Польським співпродюсером виступила компанія Vertigo, а французьким — Les Films du Bilboquet.
3 дні знімання в Рівному
На початку вересня 2020 року режисерка Йоанна Ґрудзинська разом зі знімальною групою приїхала до Рівного. Робота в місті тривала 3 дні: команда записувала інтерв’ю знімали вулиці, міські простори та сцени з місцевими дівчатами, які читали вірші Зузанни Ґінчанки.
Участь рівненських підліток у зніманні була свідомим творчим рішенням режисерки. Архівних матеріалів про поетесу майже не збереглося — немає ані кінохроніки, ані записів її голосу. Тому Ґрудзинська вирішила показати історію Ґінчанки через сучасні образи: через голоси, емоції та переживання дівчат приблизно того самого віку, якою колись була поетеса, коли жила в Рівному.
Під час роботи в місті режисерка також зустрілася з доктором історичних наук Володимиром Борщевичем. Спілкування з ним допомогло краще зрозуміти атмосферу міжвоєнного міста, в якому жила поетеса.
Після завершення знімання в Рівному команда продовжила роботу в інших містах:
- Львові;
- Варшаві;
- Лондоні.
Прем’єра фільму «Ні, вся я не помру»
Світова прем’єра фільму «Ні, вся я не помру» відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Марселі у липні 2022-го. У листопаді того ж року в межах «Місяця документального кіно» стрічку показали в Меморіалі Шоа в Парижі у присутності режисерки та акторки, що зіграла головну роль. У жовтні 2023-го фільм про Ґінчаку увійшов до польської програми міжнародного кінофестивалю «Молодість».
Режисерка Ґрудзинська свідомо вибудувала сюжет у зворотному хронологічному порядку — від загибелі до народження. Вона так вчинила, бо не хотіла, щоб трагедія Голокосту поглинула особистість Ґінчанки.
Рухаючись назад у часі, глядач поступово відкриває поетесу заново. З жінки, чиє життя трагічно обірвалося через війну, вона перетворюється на юну дівчину, закохану в поезію. Рівне в цій історії — не просто точка на карті, а місце, де Зузанна починала шлях, сповнений любові до літератури та життя.
Вшанування Зузанни Ґінчанки в Рівному
У 2017 році, коли відзначали сторіччя від народження Зузанни Ґінчанки, в Рівному обговорювали встановлення їй пам’ятника на Театральній площі. Проте цей задум так і не був реалізований.
У 2018 році ім’я поетеси з’явилося на одному з каменів спотикання — невеликих металевих плит, вмонтованих у пішохідну зону біля драмтеатру. Їхнім автором є німецький митець Гюнтер Демніг, який увічнює пам’ять жертв нацизму в місцях їхнього останнього мирного проживання. Біля того місця, де розташований камінь спотикання з ім’ям поетеси, колись стояв будинок її бабусі.
У сусідній Польщі активніше займаються відродженням імені талановитої жінки, якої не стало через війну. Там виходять книги, ставлять вистави та проводять конференції, присвячені Зузанні Ґінчаці. Проте, на думку Йоани Ґрудзинської, локальних ініціатив недостатньо. Режисерка впевнена, що поетеса Ґінчака заслуговує на те, щоб через кінематограф про неї дізналася широка аудиторія.
Є особливий сенс у тому, що про поетесу, чий творчий шлях розпочинався в Рівному, знімає кіно режисерка з Франції. Це демонструє, що іноді потрібен чужий погляд, щоб побачити в рідному місті те, що давно перестаєш помічати. Питання в тому, що ми, рівняни, можемо зробити, щоб відповісти на це послання? Поки що є лише маленький металевий квадрат у бруківці. Можливо, настав час для чогось більшого, що перетворить пам’ять про талановиту поетесу з епізодичної згадки на повноцінну частину культурного ландшафту міста.
