Розвиток кобзарства на Дубенщині в XX ст. та постать мандрівного лірника Івана Верховця

Кобзарство – це унікальне явище не лише української, а й світової культури. Це один із символів нашої культури, символ непереможності, нескореності, волелюбності та творчості українського народу. І хоч для Рівненщини бандура загалом не була характерним інструментом, все ж шляхами нашого краю проходили мандрівні співці-кобзарі, котрі викликали захоплення у простого люду. У XX столітті бандуристи Дубенщини зробили свій внесок у популяризацію кобзарства, пише rivne-trend.in.ua. Окремої уваги заслуговує постать лірника Івана Верховця, який був родом із Білорусі, однак життєві шляхи привели його на Дубенщину.

Розвиток кобзарства на Дубенщині в XX ст.

Як відомо, кобзар – це український народний співець та музикант. Часто кобзарі були незрячими, однак до свого каліцтва вони ставилися, як до Богом обраного шляху служіння людям. Вони були хранителями та передавачами історичних дум, пісень, вони пробуджували національну свідомість, закликали до боротьби, передавали свою мудрість.

Згідно писемним відомостям, у 1927 році життєві шляхи привели до тодішнього Дубенського повіту бандуриста, члена Центральної Ради та сотника армії УНР Костя Місевича. Відомо, що в середині листопада 1927 року він виступав з концертом на Дубенщині.

Страшними часами для українських лірників були роки сталінізму, коли бандуристи зазнавали переслідувань та репресій з боку людиноненависницького режиму диктатора Сталіна.

Сприятливі умови для встановлення та розвитку бандурного мистецтва настали в 50-60-х рр. XX століття. Це стало можливим завдяки цілій плеяді творчих особистостей, які поєднували музичну майстерність та педагогічну діяльність.

Першою викладачкою бандури у Дубенській музичній школі стала Віра Михасик. Наприкінці 1960-х років до міста Дубно прибула бандуристка Леоніда Рибачук. Вона теж викладала бандуру в Дубенській музичній школі, а на початку 1990-х років навчала лірництву в Мирогощанській школі мистецтв.

При тодішньому районному Будинку культури було створено перший ансамбль бандуристок, керівницею якого стала пані Рибачук. Загалом, у її класі навчалося понад сотню юних бандуристів.

Справу Леоніди Рибачук вдало продовжували її учні: Наталія Петлюк, Ірина Дейко, Людмила Федосова, Аліна Ковальчук, Валентина Зима та інші.

У 1973 році у селі Верба, що на Дубенщині була заснована дитяча музична школа, а через майже 20 років з моменту її появи, тут було відкрито клас бандури. Вихованці класу бандури неодноразово ставали лауреатами районних та обласних музичних конкурсів.

У 1991 році у Мирогощі, що на Дубенщині відкрилася школа мистецтв, а при ній з’явився клас гри на бандурі. Першої викладачкою класу бандури стала уже згадана Леоніда Рибачук.

В 90-ті роки при музичних навчальних закладах Дубенщини створювалися творчі колективи бандуристів: дуети, тріо, ансамблі. Вони брали участь в різноманітних конкурсах, фестивалях, міських святкуваннях. Та, що найважливіше – займалися популяризацією кобзарства в рідному краї.

У серпні 2000-го року у місті Дубно з нагоди 110-річчя від дня народження лірника Костя Місевича у місті був проведений фестиваль кобзарського мистецтва.

Лірник Іван Верховець

Окремої уваги заслуговує постать мандрівного лірника Івана Верховця. Він народився у 1900-му році у Білорусі, там минуло його дитинство. Юнаком був призваний до лав царської армії під час Першої світової війни. Повністю втратив зір на фронті через застосування кайзерівськими солдатами отруйного газу.

Так для Івана Верховця назавжди наступила темрява, однак у його душі запалав вогонь світла. Відтоді його зброєю стала ліра, а життєві шляхи привели його до міста Дубна. Тут в роки Другої світової війни під час нацистської окупації він знову почув німецьку мову, що нагадало йому про пережиті жахи Першої світової війни.

Мешкав Верховець разом з дружиною та трьома дітьми в селі Мокре, що на Дубенщині. Незрячий лірник мандрував Рівненською та Волинською областями. Коли Верховець починав співати та грати на лірі – поруч не лишалося нікого байдужого. Він умів торкатися найвіддаленіших закутків людської душі, оживлював народну пам’ять, пробуджував патріотичні настрої та змушував задумуватися слухачів з якого вони роду-племені.

Іван Верховець не був жебраком – своїм співом він заробляв на життя собі та родині. А ще розповідали, що на будинку Верховців у селі Мокрому мешкали лелеки. За народним повір’ям, це було щасливим знаком. На жаль, будинок, де жив кобзар не зберігся.

До слова, свою ліру кобзар виготовив власноруч, попри те, що був незрячим. Зі своїм музичним інструментом лірник не розлучався десятиліттями. На щастя, ліра Верховця збереглася та була передана до музейних фондів Дубенського замку.

Помер Іван Верховець у 1982 році у селі Мокре на Дубенщині.

Comments

.,.,.,.