Георгій Морозюк: актор театру й кіно та його фільмографія

«Я ніколи не казав, що хочу зіграти ту чи іншу роль. Ролі мене самі знаходили. Втім, зараз відчуваю, що хотів би зіграти Короля Ліра», – говорив в одному з інтерв’ю відомий рівненський актор театру та кіно Георгій Іванович Морозюк.

Зіграти Короля Ліра йому так і не вдалося. У 77 років серце митця зупинилося, але його талант назавжди залишився в серцях глядачів, пише сайт rivne-trend.in.ua.

Єдиний актор в родині 

Народився Георгій Іванович 15 квітня 1944 року в селі Ступно Здолбунівського району. 

Георгій виріс у багатодітній родині. Він був шостою дитиною у сімʼї. Коли хлопцю було тринадцять років, він втратив батька.

З дитинства Георгій Іванович був дуже емпатійним, адже у багатодітній родині доводилося завжди підтримувати одне одного. А родина, як згадував актор, була дуже дружньою та співочою.

«Коли збиралися родиною на свята, а за столом завжди було не менше тридцяти осіб, то починали співати – можна було заслухатися», – згадував Георгій Морозюк.

Після закінчення школи та подальшої служби в армії хлопець вступив до Київської театральної студії театру ім. Івана Франка.

Георгій Іванович єдиний з родини став актором.

Рівне-Дрогобич

Виступати на сцені юнак почав ще в школі, коли брав участь у різноманітних конкурсах та оглядах. Також він відвідував шкільний драматичний гурток.

Під час навчання у театральній студії Георгія Івановича запросили знятися у фільмі Леоніда Гайдая. Це було ключовим моментом, після якого Георгій Морозюк розпочав свою професійну акторську діяльність.

Після закінчення театральної студії Георгія Івановича направили до Рівненського академічного українського музично-драматичного театру. 

Як згадував Георгій Морозюк, у рівненському театрі він затримався на два дні. Студенти, з якими навчався актор у Києві, вирушали на роботу до Дрогобича. Разом з ними поїхав і Георгій Іванович, який затримався там на цілих тридцять років.

У Дрогобицькому театрі актор зіграв сотні ролей української та закордонної класичної драматургії. Там він отримав звання народного артиста України. 

Далі була робота у рівненському театрі, де актор працював разом з дружиною Емілією. 

Перші ролі

Одночасно зі службою в театрі Георгій Морозюк активно знімається в кіно. 

Широкого визнання актор зазнав після фільму режисера Володимира Денисенка «Високий перевал» (1982). Як згадував актор, у Гайдая була його перша роль, а перша професійна робота, після якої актору не давали проходу, – стрічка «Високий перевал». 

У кінострічці актор зіграв роль негативного персонажа Юзя.

Зі здобуттям Україною незалежності на екранах почали зʼявлятися фільми, за які в радянські часи режисера могли засудити до розстрілу.

Зокрема, таким був фільм кінорежисера Олеся Янчука «Голод-33» (1991). Це був один з перших художніх фільмів, де було зображено злочини сталінсько-більшовицького режиму проти українського народу. Георгій Іванович у фільмі зіграв головну роль – батька сімейства Мирона Катранника.

Знаковою була також роль актора у драмі українського режисера Микола Мащенка «Вінчання зі смертю», де Георгій Іванович зіграв священника. 

Кінострічка розповідає про події 30-х років – часи сталінського терору. Герой Георгія Івановича – священник – разом з групою людей, які їхали на вінчання, стали невимушеними свідками розстрілу так званих ворогів народу. А свідки, як кажуть, довго не живуть.

Фільмографія

За свою творчу карʼєру Георгій Іванович зіграв у більш як у тридцяти фільмах, хоча за життя актор стверджував, що точну кількість фільмів він не рахував.

Були головні ролі, були й епізодичні. Серед відомих кінострічок -”Гетьманські клейноди” кінорежисера Леоніда Осики (роль Телепа, 1993), “Страчені світанки” Георгія Кохана (роль Василенка, 1996), китайсько-український телесеріал 1999, “Як гартувалася сталь”, “Нескорений” Олеся Янчука (роль станичного ОУН Голуба, 2000), “Чорна рада” Миколи Засєєва-Руденка (роль запорожця Петра Сердюка, 2000), “Залізна сотня” Олеся Янчука (роль селянина-зрадника, 2004), “Украдене щастя” Андрія Дончика (епізодична роль, 2004), “Богдан-Зиновій Хмельницький” Миколи Мащенка (роль козачого полковника Воронченка, 2006), “Владика Андрей” Олеся Янчука (епізодична роль, 2008).

Це далеко не весь перелік кінострічок, в яких знімався Георгій Іванович. 

Без глядача – театр мертвий

Як згадував актор, ролі його знаходили самі. 

Якось в актора запитали, кого йому легше грати: селянина, тирана чи авантюриста, Георгій Морозюк відповів, що йому немає різниці кого грати, адже його вчили в кожній ролі, навіть негативній, знаходити щось добре і від цього відштовхуватися. Тому актор у своїх героях спершу шукає щось людське, а вже потім пропонує свою гру на розсуд глядачеві, аби вже той вирішив, наскільки герой поганий або хороший.

За кількістю зіграних ролей в кіно Георгій Іванович був єдиним актором у рівненському театрі. 

Часто його запитували, чи не мав він бажання залишити театр і зосередитися виключно на кінематографі. На що Георгій Морозюк відповідав, що своєму прагненню працювати саме в театрі він не зрадить. Як пояснював актор, театр – це постійна робота, це живий глядач, з яким є постійне спілкування. 

До речі, Георгія Івановича у свій час запрошував до себе директор кіностудії імені Олександра Довженка.

Як зазначав Георгій Морозюк, не всім акторам театрів таланить потрапити на екрани, хоча в театрах дуже багато талановитих виконавців.

У видатного актора величезна добірка зіграних ролей на сцені театру. 

Його вважали одним із найкращих акторів Рівненського академічного українського музично-драматичного театру. Георгій Іванович Морозюк ніколи не хизувався таким статусом. Він завжди казав, що робить, те, що і кожен актор – повністю віддає свою душу і серце глядачам, адже не можна любити або ненавидіти наполовину – все треба робити до кінця. 

Своїх глядачів Георгій Іванович дуже любив. Він стверджував, що глядач наповнює актора, як ковток води, без якого людині не вижити.

«Якщо є глядач в залі – театр живе, а якщо немає – все, театр мертвий», – стверджував актор. Рівненських глядачів Георгій Іванович вважав найкращими в Україні.

Муза 

Дружина Георгія Морозюка – Емілія – теж актриса. Після приїзду в Рівне в 1997 році разом з чоловіком влаштувалася на роботу до Рівненського академічного українського музично-драматичного театру, де зіграла багато цікавих ролей.

Коли два актори в сімʼї, то театр продовжується і вдома. Як згадував Георгій Іванович, дорогою додому він уважно спостерігав за людьми, щоб зловити необхідний образ для чергової ролі. А ввечері, напередодні премʼєри, актор часто відшліфовував деталі майбутнього образу. 

У шлюбі в акторів народилась донька. До сьомого класу дівчинка грала дитячі епізодичні ролі в рівненському театрі, але життя повʼязала з педагогікою – здобула освіту вчителя молодших класів.

Георгій Іванович Морозюк мав ще багато планів, які, на жаль, йому не вдалося реалізувати. 

За кілька годин до премʼєри вистави «Тартюф» в актора перестало битися серце, яке не витримало тяжкого перебігу хвороби.

Йому було 77 років і він не вважав себе пенсіонером та завжди говорив, що служитиме в театрі ще довго. 

Георгія Івановича ще довго памʼятатимуть його шанувальники.