Корінна рівнянка у четвертому поколінні, акторка, танцівниця, унікальна особистість – Олександра Логошовець була цілою епохою для нашого міста. Ті, хто був з нею знайомий, запевняють, що з її розповідей про театр, мистецтво та Рівне можна було написати не одну книгу. І це не дивно, адже театру Рівного Олександра Олександрівна присвятила більшу частину свого життя – 63 роки, пише rivne-trend.in.ua.
Що відомо про видатну рівнянку
Олександра Логошовець народилася у Рівному у 1927 році у заможній родині. Цікавим фактом з її біографії є те, що за паспортом вона була Олександрою, але родина та друзі завжди називали її Аллою або Алею.
Майбутня акторка зростала в атмосфері любові до мистецтва і в дитинстві постійно спостерігала, як її батьки вечорами ходили в театр. Тоді вона ще не знала, що це місце у майбутньому стане її покликанням. Коли дівчинка трохи підросла, також почала ходити з родиною на театральні вистави, а ще захопилася хореографією. На той час у Рівному було декілька приватних студій, а Олександра навчалася у школі балету Зої Василівни Корнаковської.
Війна увірвалася у життя Олександри Логошовець, коли їй було усього 14 років. Разом з нашим містом і його мешканцями дівчина пережила усі перипетії, що випали на їхню долю, і назавжди закарбувалися в її пам’яті. Не вдалося їй завершити ані загальну, ані хореографічну освіту.
Театральне життя
У театрі Рівного Олександра Логошовець почала працювати, ще не досягнувши 17 років. Її зарахували артисткою балету, а на початку 1950-х вона вже була провідною акторкою балетної трупи.
Засяяла юна артистка і на великій сцені Рівненського обласного музично-драматичного театру. Їй діставалися переважно епізодичні ролі дівчаток, бо вона була дуже мініатюрною, а також у парі з акторкою Тетяною Куровською Олександра часто грала хлопчаків-підлітків. Після вистави 1953 року “Донька прокурора”, де рівненська акторка зіграла подругу головної героїні Октябрину, про неї навіть згадали у місцевій газеті “Червоний прапор”. Крім того, рівнянка виконала епізодичну роль у виставі “Серце матері” та ще кількох постановках.
Олександра пригадувала випадок, як одного разу вона з колегами давала концерт просто неба у сквері, де пізніше поставили новий театр. У тодішній трупі, за спогадами акторки, були чудові солісти-вокалісти: два сопрано, баритон, бас, тенор. Також після війни рівненські акторки, серед яких була і Олександра, давали виїзні концерти на сцені літньої естради в міському парку імені Шевченка. Тоді на подібні заходи збиралося мало не все місто. Люди прагнули позитивних емоцій після трагічних воєнних років.
Професійний вік акторів, як правило, короткий – у 40 років вони вже виходять на пенсію. Але Олександра Логошовець не залишила театр, а на початку 1960-х змінила своє амплуа – вона стала завідувачкою костюмерного цеху. Проте ще танцювала певний час, брала участь у виставах у масовках.
Народна артистка України Ліна Ізарова згадувала, що костюмеркою Олександра Олександрівна була неперевершеною. До всіх костюмів вона ставилася зі священним трепетом, немов до реліквій. До найменших деталей розумілася на тогочасній моді і вміла пошити костюми так, щоб вони вдало підкреслювали зовнішність акторів. Рівнянка дуже відповідально ставилася до своєї роботи в театрі, хоч би ким вона була: акторкою, танцівницею, художницею з костюмів. Особливо шанобливо Олександра ставилася до українського національного вбрання і не сприймала у ньому будь-яких новаторств, на кшталт рожевих чи блакитних шаровар, міні-плахт. Завжди була за правдиве відтворення українського одягу на сцені, бо вважала, що він також “грає” роль.
Театр залишився великою любов’ю Олександри Логошовець до кінця її днів. Талановита рівнянка покинула цей світ на Старий Новий рік, 13 січня 2018-го, на 92-му році життя.
