Полісся – етнокультурний край та історико-географічний регіон, що розташований на території Поліської низовини. Українське Полісся охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської та Чернігівської областей, пише сайт rivne-trend.in.ua.
Південна межа проходить через Володимир – Луцьк – Рівне – Звягель – Житомир – Київ.
Назва “Полісся” вперше згадується в Галицько-Волинському літописі 1274 року, а найдавнішу карту поліських боліт “Табула паудум Полеся” було надруковано у 1560 році в Гданську.
Рівненське Полісся є унікальним, адже має цікаву самобутню культурну спадщину.
Про музично-обрядову культуру та музичні смаки поліщуків йтиме мова далі.
Духові Інструменти
Народні інструменти та інструментальна музика є частиною духовної культури Рівненського Полісся.
Загалом фольклорна традиція формується під впливом історичного, економічного, соціально-культурного розвитку, особливостей географічного розміщення, форм ведення господарської діяльності.
Рівненське Полісся багате на плодючі землі та соковиті луки, тому селяни переважно займалися вирощуванням худоби. Доглядали за худобою пастухи. Саме серед пастухів були досить поширені духові інструменти до яких, зокрема, належали окарини у вигляді тварин, птахів, людей (свисток, свистун, свищик). Ще існували такі пастуші та дитячі інструменти як пискавка, дудка-викрутка, дудка-колянка, а пізніше з’явилися сопілка та кларнет.
Як свідчать етнографічні джерела, на Поліссі пастухи використовували довгі пастуші труби та роги. Завдяки таким інструментам вони подавали специфічні звуки, що сигналізували про вигін худоби на пасовище, повернення її додому, інформували про те, що тварина загубилася, а також сповіщали про наближення хижаків.
Мембранофони
Досить поширеними у Рівненському Поліссі були інструменти групи мембранофонів, які зазвичай використовували у традиційних ансамблях. Серед таких інструментів можна виділити наступні:
- бубон (решітко або решето) – це малий барабан з однією мембраною, що натягнена на дерев’яну круглу дошку (обичайку) з кількома розрізами, в які вставляли по дві маленькі мідні або олов’яні тарілочки;
- барабан – великий двомембранний барабан з тарілками;
- бухало – двомембранний барабан менших розмірів.
Важливу роль відводили скрипці
Самозвучні інструменти або ідіофони на Рівненському Поліссі були представлені металевими дзвіночками, ложками, трещотками, а також гребенем.
У музичному побуті поліщуків важливу роль відводили скрипці. Ще одним струнним інструментом, що побутував у поліських селах, була ліра. На жаль, відомостей про лірницьку традицію на Рівненщині не збереглося.
В останні десятиліття двадцятого століття найпопулярнішим був клавішно-духовий інструмент групи язичкових – гармошка (ще називали хромка та вєнка), яка надалі була витіснена баяном.
Традиційні поліські ансамблі
В традиційній інструментальній культурі краю ансамблеве виконання домінувало над сольним. Сольне виконання зазвичай було характерним для пастухів, а також для мандрівних музикантів, таких як лірники та сліпі гармоністи.
Традиційні поліські ансамблі можна розділити на дві групи:
- з традиційним або регіональним складом інструментів у вигляді дуету зі скрипки та решітка, який пізніше був замінений барабаном з тарілкою. Рідше могло бути тріо, коли долучали скрипку-втори;
- із загальноєвропейським складом, що виникли тоді, коли у традиційну групу проникли кларнет, гармошка та баян.
Поліські ансамблі були безпосередніми учасниками багатьох обрядодійств. Найчастіше гурти запрошували на весілля.
До другої половини двадцятого століття ансамблі запрошували на хрестини, а також для участі у календарно-обрядових дійствах на Різдво та Трійцю.
Ще музики грали на вечорницях, толоках, прядках, проводах в армію.
Репертуар
Якщо говорити про репертуар інструментальних ансамблів, то його можна умовно поділити на такі основні музичні жанри: музику до слухання та до танцю (“драматичного”).
Репертуар поліських скрипалів складали танці різних видів:
- загальнонаціональні та регіональні (козак, гопак);
- міграційні (полька, краков’як, карапет);
- бальні (вальс, танго, фокстрот);
- сюжетні (“Лявоніха”, “Семеновна”).
Найпопулярнішою серед поліських танцювальних творів була полька. Це був обовʼязковий до виконання твір у репертуарі кожного з виконавців.
Вивчаючи старовину, можна дізнатися багато цікавих речей про побут, культуру, вірування, звичаї наших пращурів.
