Кобзарство – це унікальне явище української культури, коріння якого йде з часів Київської Русі. Кобзарі з давніх-давен берегли, передавали та відтворювали українські історичні пісні, думи, релігійні піснеспіви, казки та легенди. Кобзарство – це невід’ємна складова української ідентичності.
Видатною постаттю бандурного мистецтва на Рівненщині був Анатолій Грицай. У нашій області він посіяв інтерес до кобзи та бандури – українських народних інструментів, які не мають аналогів у світі. Пан Анатолій був організатором та художнім керівником колективів бандуристів, виховав не одну плеяду талановитих учнів, які перейняли від нього любов до кобзарської справи. Всі свої роки, проведені у Рівному, він плекав та популяризував неповторну українську пісню та гру на бандурі, пише rivne-trend.in.ua.
Ранні роки
Родом Анатолій Юхимович Грицай з Чернігівщини. Майбутній бандурист, педагог та поет народився 1 січня 1931 року у селі Жовтневе. Походив з багатодітної родини інтелігенції. Тож, з ранніх років тяжів до різноманітних книг, журналів та газет, яких вдома не бракувало навіть в складні часи. А їх музикантові довелося пережити.
Після Другої світової війни матір Анатолія Марія Спиридонівна лишилася сама з чотирма дітьми та старенькою матір’ю та ще й без даху на головою. Важко було, проте пані Марія не впала у відчай. Жінка самотужки поставила на ноги діток.
У ті складні повоєнні роки село Анатолія часто рятувала пісня. І його самого теж – то журливі, то веселі пісні співав майбутній бандурист.
Будучи уже дорослим, з великою любов’ю і тугою Анатолій Юхимович згадував про своє рідне село та матір. Зокрема, ось в цьому вірші можна відчути всю журбу митця за рідним краєм:
«О, як давно не був я в рідній хаті,
Не чув, як груша батькова шумить.
Там жде синів в тривозі моя мати,
І вічним сном в могилі батько спить.
Все ніколи… а там і не вгадаєш.
Як доведеться і тобі вдаль відплисти.
Туди, де предки всіх нас виглядають
І звідки вже назад всі спалені мости».
Вплив педагога Володимира Кабачка
Мало хто знає, але Анатолій Грицай в дитинстві хотів стати лікарем. Проте доля розпорядилася інакше. Його старша сестра Раїса, яка навчалася у Київському музичному училищі, прищепила йому любов до бандури. Саме вона переконала юного Анатолія податися вчитися в її рідне училище. Брат дослухався до старшої сестри та став студентом Київського музичного училища імені Рейнгольда Глієра (сучасна Київська муніципальна академія музики).
У стінах музичного училища доля звела Анатолія з видатним українським бандуристом, співаком, диригентом та педагогом Володимиром Кабачком. Саме від нього пан Анатолій дізнався, що кобзарство – це унікальне явище, яке притаманне лише українському народу, а кобза і бандура – суто українські інструменти, які не мають аналогів у світі.
Пізніше Анатолій Грицай тепло згадував про свого вчителя. Бандурист писав, що Володимир Кабачок був надзвичайною людиною, ідеальним викладачем, який наче магнітом притягував до себе талановиту молодь. Анатолій Юхимович переповідав, що видатний бандурист разом зі своїми учнями відвідував театр та кіно. А бувало, що й разом їли борщ.
«Мені пощастило, що я був його учнем… Я його ніколи не забуду», – писав музикант про свого педагога.
Навчання в Київському музичному училищі Анатолій Юхимович завершив у 1952 році. А далі була Київська консерваторія ім. Петра Чайковського (сучасна Національна музична академія України) по класу бандури та диригування. Ще, будучи студентом, молодий бандурист розпочав свою професійну діяльність. Працював у вечірній музичній школі для дорослих, давав уроки в музичному училищі, виступав у складі оркестрів Державного народного хору імені Григорія Верьовки та академічного ансамблю танцю імені Павла Вірського. Багато гастролював та утверджував себе, як кобзар-педагог.
Переїзд та діяльність у Рівному
Левова частина життя Анатолія Грицая пройшла у Рівному. До нашого міста він приїхав за направленням у 1957 році. Тут він почав працювати у Рівненському музичному училищі, створеному у 1955 році.
На Рівненщині музикант популяризував українське мистецтво, зокрема, українську народну пісню. Він познайомив рівнян з бандурою, прищепив їм любов до кобзарства.
У Рівненському музичному училищі Анатолій Юхимович вів клас бандури. Згодом організував дует бандуристок Віри та Мирослави. Крім цього митець керував жіночим, чоловічим та змішаним ансамблями в училищі. Часто виступав сам, демонструючи проникливу та чудову техніку гри на бандурі.
Митець також створив у нашому місті капелу бандуристок при Будинку художньої самодіяльності профспілок. Капела об’їздила чимало українських міст, їх записували на рівненському обласному радіо. Анатолій Юхимович сам писав пісні для музичного колективу. Хор випустив дві платівки: «Співає «Капела бандуристів» та «Золотий квартет».
Однак найяскравішим творінням бандуриста-митця вважається квартет бандуристок у складі Ніни Марчук, Наталії Грицай, Євгенії Висоцької та Євгенії Інатьєвої. Їх називали «Поліські соловейки». Талановиті бандуристки під керівництвом Грицая виграли не один конкурс та фестиваль. Дівчата мали успіх та визнання на сцені.
Крім цього у Рівному бандурист був багаторічним керівником «Вечорів бандури», які проводилися у Рівненському училищі. Грицай був активним дописувачем до місцевих газет на теми мистецького життя, його неодноразово кликали на етери обласного та всеукраїнського радіо.
На Рівненщині музикант також вів активну громадську діяльність. У 1996 році він очолив рівненське відділення Національної спілки кобзарів України. Як члена журі його запрошували брати участь в обласних конкурсах, а також у всеукраїнському фестивалі кобзарського мистецтва у Дубні (2000-й рік).
Педагогічний доробок
Не кожен знає, але Анатолій Грицай до всього ще й був поетом. Він писав пісні та вірші. Його творчий доробок дуже різноманітний – це і сонети, і філософські роздуми, і ліричні пейзажі, і присвяти особистостям.
Однак здебільшого митець писав про бандуру. А ще міг годинами розповідати про цей музичний інструмент.
Серце бандуриста, педагога, поета та культурно-громадського діяча перестало битися 12 вересня 2003 року. Збірка поезій Грицая «Бандура – моя душа» побачила світ уже після його смерті у 2008 році.
За життя музикант встиг виховати не одну плеяду талановитих учнів. Серед його вихованців, зокрема, Юлія Гамова, Неля Москвіна, Іван Немирович, Ніна Писаренко, Йосип Яницький, Василь Пиндик, Наталія Турко та багато інших.
У 2004 році на стіні корпусу Рівненського музичного училища (згодом стало структурною одиницею Рівненського державного гуманітарного університету) було встановлено меморіальну дошку, присвячену пам’яті Анатолія Грицая.
Кобзарська справа продовжила жити у Рівному і після того, як Анатолій Юхимович відійшов у засвіти. У 2007 році в обласному центрі вперше відбувся фестиваль бандуристів, присвячений пам’яті корифею кобзарського мистецтва Анатолію Грицаю. Захід організували та провели його учні. Вони зібрали однодумців з усієї України та з-за кордону. Кобзарі також видали кілька збірок з музичними та віршованими творами свого учителя.
Анатолій Юхимович Грицай посіяв у Рівному інтерес та любов до прадавніх українських інструментів – кобзи і бандури. Пізніше ці зерна проросли. І ростимуть, допоки у Рівному пам’ятатимуть талановитого музиканта та педагога.
